Всеукраинская ассоциация озонотерапевтов

Гречканев Г.О., Чандра-Д`Мелло Р., Клементе Х.М.
Кафедра акушерства и гинекологии
Нижегородской государственной медицинской академии, г.Н.Новгород,
кафедра акушерства и гинекологии №1 ММА им. И.М. Сеченова, г.Москва

Известно, что для эффективного лечения эндометритов наряду с базисной терапией (атибактериальные, десенсибилизирующие, витаминные, седативные препараты) в комплекс терапии в ряде случаев включают проточно-промывное дренирование (диализ) полости матки с использованием антисептических и иных средств. Целью данной манипуляции является улучшение эвакуации гнойно-некротических масс, а также лекарственное воздействие непосредственно в очаге воспаления, однако это может сопровождаться рядом побочных реакций. Подобных явлений не описано при внутриполостном введении озонированной дистиллированной воды.
Целью исследования было повышение эффективности лечения эндометрита и устранение возможных побочных реакций на него путем внутриматочной озонотерапии. Дополнительным мотивом применения озонированной дистиллированной воды с целью внутриматочного диализа служит техническая несложность как самой процедуры, так и приготовления озононасыщенного диализата. 
Материал и методы. Озонированную дистиллированную воду получали путем пропускания через флакон емкостью 400 мл cо стерильной дистиллированной водой озонкислородной смеси с концентрацией в ней озона 4000-5000 мкг/л с использованием аппарата «Medozons – BM». Дистиллированная вода была избрана как носитель растворенного озона т.к. не претерпевает в результате озонирования химических превращений. Количество вводимой дистиллированной воды (800 - 1200 мл) традиционно для целей внутриматочного диализа, флаконы емкостью 400 мл традиционно используются в практике. Скорость введения 12-15 мл/мин обеспечивала длительность процедуры 50 - 60 мин, что хорошо переносится больными.
После получения озонированной дистиллированной воды ее вводили в полость матки через двухпросветную ПВХ трубку, которая обеспечивает одновременно и отток промывных вод.  Процедуру проводили 1 раз в день курсом 3-5 дней без интервалов.
Данная процедура была проведена у 40 пациенток с эндомиометритами на фоне комплексного противовоспалительного лечения с использованием ректальных инсуффляций озонокислородной смеси. Группу сравнения составили 30 пациенток, лечившихся традиционно.
Результаты и обсуждение. Наблюдение за больными показало, что в процессе лечения у всех больных  в течение 2-3-х дней улучшается общее состояние, нормализуется температура тела, уменьшаются симптомы интоксикации, улучшается сон, аппетит, быстрее купируется болевой синдром, ликвидируются патологические выделения. Как правило для достижения значительного улучшения было достаточно 3 процедур внутриматочного диализа диализа. Ни в одном случае не  было отмечено побочных действий или осложнений. На фоне ОТ было отмечено снижение уровня С-реактивного белка в среднем на 68%. Анализ изучаемых показателей ПОЛ показал, что средние значения Imax снизились с исходных 2,4+0,2 имп./сек до 2,1+0,05 имп./сек (р<0,05), S - с 28,0+0,13 имп/сек до 23,88+0,14 имп./сек. (р<0,05), МДА 4,81+0,38 мкм/л до 4,03+0,31 мкм/л (р<0,01). Показатель ОАОА имел тенденцию к увеличению.
После проведения лечения с использованием ОТ произошло значительное уменьшение в крови пациенток концентрации ЦИК – с 240,9+38,0 г/л до 150,8+24,1 г/л (р<0,05).
У пациенток, получавших только медикаментозную терапию, клинико-лабораторные эффекты были выражены значительно слабее. Так купирование болевого синдрома наблюдалось на 2-3 дня, нормализация температуры – на 1-2 дня позднее, чем на фоне ОТ. Это сопровождалось менее значительным (в среднем на 35%), чем при ОТ снижением уровня С-реактивного белка. Практически все исследуемые показатели на фоне традиционного лечения менялись недостоверно. Повышенными оставались уровни ЦИК. Показатели ПОЛ имели  тенденцию к увеличению несмотря на использование в комплексном лечении антиоксидантных препаратов. Длительность госпитализации составила 14,0+2,0 дня.
Заключение. Таким образом, медицинский озон в случае наличия у пациентки эндометрита или эндомиометрита может быть использован по сочетанной методике – в качестве компонента системного воздействия служат ректальные инсуффляции озонокислородной смеси, а для местного применения  внутриматочный диализ с озонированной дистиллированной водой.

Берегова Ю.П.,  Ковшар К.Ф.
Одеський державний медичний університет
м. Одеса, Україна
yulika25@mail.ru
Вступ: В умовах хімічних підприємств має місце підвищення частоти  ендометріозу у жінок, що тривалий час контактують з малими дозами  летючих ароматичних вуглеводнів. Сучасні методи  лікування зовнішнього ендометріозу у хворих потребують урахування перебігу захворювання, особливо після лапароскопічних втручань. Для підвищення ефективності післяопераційного лікування зовнішнього ендометріозу  на основі вивчення деяких ланок  гормонального гомеостазу у жінок  нами був використан  метод озонотерапії.
Матеріали і методи дослідження: Обстежено 65 жінок, хворих на зовнішний ендометріоз І-ІІ ступеня, що тривалий час контактували  з малими дозами летючих ароматичних вуглеводнів, яким була зроблена лапароскопічна ендокоагуляція ендометріоїдних вогнищ, вони склали основну групу. В групу порівняння ввійшли 32 жінки, хворі на зовнішній ендометріоз І-ІІ ступеню, що не мали контакту з ароматичними вуглеводнями. 30 здорових жінок контрольної групи не працювали в умовах несприятливого професійного середовища. Всі жінки були були репрезентативні по віку та стажу роботи. Ефективність післяопераційної терапії оцінювали за станом гормонального статусу.
Результати досліджень та їх обговорення: Симптомами зовнішнього ендометріозу у обстеженних хворих основної групи були хронічний симптом тазової болі (56%), порушення менструального циклу (100%). Останній клінічно реалізувався дисменореєю та передменструальним синдромом. Гіперменструальний синдром зустрічався  в перші роки праці в 50% випадків; зі збільшенням стажу роботи частіше спостерігався гіпоменструальний синдром (55%), синдром виснаження функції яєчників (25%) і ранній клімакс (15%). Нами виявлена дисфункція в системі гіпофіз-яєчники у хворих основної групи. При стажі роботи  до 10 років  у жінок основної групи середній рівень ФСГ  був підвищеним в порівнянні з особами контрольної групи. В фолікулінову фазу він складав 9,0 + 0,9 і 5,7 + 0,7 МО/л. В групі порівняння цей показник  майже не відрізнявся від контрольного (5,8 + 0,7 МО/л). Середні величини пролактину у жінок обох груп мали тенденцію до підвищення в порівнянні з контрольною групою, але його продукція не перевищувала нормальні показники 14,4 + 0,7; 12,3 + 0,8 і 11,8 + 0,5 мкг/л. Секреція пролактину у стажованих хворих порівняльної групи була нижча, ніж у хворих контрольної групи 7,8 + 0,9 мкг/л; а у пацієнток основної групи цей показник був ще менше: 6,9 + 0,8 мкг/л. Як у нестажованих, так і у стажованих жінок основної групи рівень  естрадіолу в фолікулінову фазу не мав істотної різниці 310 + 11,6 і 295,1 + 30,5 пмоль/л при 270,1 + 23,1 пмоль/л в контрольній групі). Такі ж закономірності виявлені в лютеїнову фазу 543,2 + 70,8 і 512,1 + 84,5 пмоль/л при 390,7 + 41,8 пмоль/л в контрольній групі. Зниження кількості гормону було виявлено лише в периовуляторний період.  Такі ж  зміни спостерігаються і в секреції яєчниками прогестерону. Його рівень зменшується  тільки в лютеїновий період і досягає 15,4 + 2,3 нмоль/л у нестажованих і 13,1 + 2,3 нмоль/л у стажованих робітниць основної групи. У осіб групи порівняння цей показник дорівнює 26,0 +3,3 нмоль/л, а в контрольній групі він становить  45,5 + 3,20 нмоль/л.
Таким чином можна констатувати, що порушення в досліджуваній нами гіпофізарно-яєчниковій системі у жінок починаються ще в перші роки роботи і пов’язані як з прямою, так і опосередкованою дією на гіпофіз та гонади несприятливих професійних чинників, що спочатку реалізується в підвищеній продукції ФСГ на тлі нормопролактинемії, а при подальшій роботі - гіпопролактинемії. Дисфункція в яєчниках проявляється в абсолютній гіпопрогестеронемії в лютеїновий період, що призводить до стійкої ановуляції і формуванні ендометріоїдних гетеротопій.
Нами був розроблений лікувальний комплекс, в склад якого входила озонотерапія у вигляді: великої аутогемотерапії, ректальних та піхвових інсуфляцій озонокісневих сумішій. Форма та кількість процедур озонотерапії призначались в залежності від об’єму виконаної лапароскопічної операції та гормональних порушень. 
Після проведеного лікування рівень гормонів: естрадіолу, прогестерону, ФСГ суттєво не відрізнявся від рівня показників контрольної групи. При цьому істотного знижувалася частота рецидивів клінічних проявів ендометріозу, а у хворих з позитивними репродуктивними намірами в перші 6 місяців наступала вагітність.
Висновки
1. У хворих на ендометріоз підвищується продукція гонадотропних гормонів, що в подальшому призводить до ановуляції, ендокринної неплідності.
2. Розроблений післяопераційний лікувальний комплекс, який включає диференційоване використання озонотерапії  дає змогу нормалізувати гормональний гомеостаз, знизити частоту рецидивів і інтенсивність клінічних проявів симптомів ендометріозу у робітниць після лапароскопічних втручань.
3.                 Озонотерапія сприяє покращенню результатів лікування, що проявляється  підвищенням репродуктивних результатів на 39,9%.

Список літератури

1. Семенюк Л.М. “Стан функції системи гіпофіз-яєчники у робітниць машинно-будівної промисловості, що страждають ановуляціями”. Дис. канд. мед. наук. – Київ, 1996. – 134с.
   

Сердюк А.М. “Екологічна ситуація в Україні: теперішній стан та шляхи профілактики” // Журнал АМН України. – 1997. – Т3, №2 - с.218 – 230.

Гречканев Г.О., Чандра-Д`Мелло Р., Клементе Х.М.
Кафедра акушерства и гинекологии
Нижегородской государственной медицинской академии, г.Н.Новгород,
кафедра акушерства и гинекологии №1 ММА им.И.М.Сеченова, г.Москва
Введение: В структуре причин женского бесплодия ведущее место занимает трубно-перитонеальный фактор (36%), основным методом устранения которого является хирургическое (эндоскопическое) восстановление проходимости маточных труб. При этом известно, что хирургический стресс приводит к неблагоприятным изменениям, в том числе в системе процессов перекисного окисления липидов. На этом фоне велик риск рецидивирования хронического воспалительного процесса придатков матки, что может свести к нулю результаты даже технически совершенной реконструктивной операции.
Цель исследования – повысить эффективность лечения бесплодия трубно-перитонеального генеза за счет использования в комплексе лечения медицинского озона.
Материал и методы исследования. Обследовано 60 женщин с бесплодием трубно-перитонеального генеза, средний возраст их составил 28+4 года. Данный диагноз был установлен в результате гистеросальпингографии у 60%, в ходе диагностической лапароскопии  - у 40% пациенток, другие факторы бесплодия, в т.ч. мужской, были исключены. Всем им проводилось лапароскопическое восстановление проходимости маточных труб, при этом 30 женщинам (I группа) в состав предоперационной подготовки и послеоперационных реабилитирующих мероприятий была включена озонотерапия в виде ректальных инсуффляций озонокислородной смеси, 30 больных (II группа) вели традиционно. Проводилась комплексная оценка непосредственного воздействия лечения и отдаленных результатов терапии.
Степень эндогенной интоксикации оценивали по содержанию молекул средней массы (МСМ). Исследование проводилось на аппарате СФЭК-486.
Интенсивность процессов перекисного окисления липидов (ПОЛ) определяли по уровням молекулярных продуктов: первичных - диеновых (ДК) и триеновых конъюгатов (ТК) и конечных - оснований Шиффа (ОШ).