Всеукраинская ассоциация озонотерапевтов

Берегова Ю.П.,  Ковшар К.Ф.
Одеський державний медичний університет
м. Одеса, Україна
yulika25@mail.ru
Вступ: В умовах хімічних підприємств має місце підвищення частоти  ендометріозу у жінок, що тривалий час контактують з малими дозами  летючих ароматичних вуглеводнів. Сучасні методи  лікування зовнішнього ендометріозу у хворих потребують урахування перебігу захворювання, особливо після лапароскопічних втручань. Для підвищення ефективності післяопераційного лікування зовнішнього ендометріозу  на основі вивчення деяких ланок  гормонального гомеостазу у жінок  нами був використан  метод озонотерапії.
Матеріали і методи дослідження: Обстежено 65 жінок, хворих на зовнішний ендометріоз І-ІІ ступеня, що тривалий час контактували  з малими дозами летючих ароматичних вуглеводнів, яким була зроблена лапароскопічна ендокоагуляція ендометріоїдних вогнищ, вони склали основну групу. В групу порівняння ввійшли 32 жінки, хворі на зовнішній ендометріоз І-ІІ ступеню, що не мали контакту з ароматичними вуглеводнями. 30 здорових жінок контрольної групи не працювали в умовах несприятливого професійного середовища. Всі жінки були були репрезентативні по віку та стажу роботи. Ефективність післяопераційної терапії оцінювали за станом гормонального статусу.
Результати досліджень та їх обговорення: Симптомами зовнішнього ендометріозу у обстеженних хворих основної групи були хронічний симптом тазової болі (56%), порушення менструального циклу (100%). Останній клінічно реалізувався дисменореєю та передменструальним синдромом. Гіперменструальний синдром зустрічався  в перші роки праці в 50% випадків; зі збільшенням стажу роботи частіше спостерігався гіпоменструальний синдром (55%), синдром виснаження функції яєчників (25%) і ранній клімакс (15%). Нами виявлена дисфункція в системі гіпофіз-яєчники у хворих основної групи. При стажі роботи  до 10 років  у жінок основної групи середній рівень ФСГ  був підвищеним в порівнянні з особами контрольної групи. В фолікулінову фазу він складав 9,0 + 0,9 і 5,7 + 0,7 МО/л. В групі порівняння цей показник  майже не відрізнявся від контрольного (5,8 + 0,7 МО/л). Середні величини пролактину у жінок обох груп мали тенденцію до підвищення в порівнянні з контрольною групою, але його продукція не перевищувала нормальні показники 14,4 + 0,7; 12,3 + 0,8 і 11,8 + 0,5 мкг/л. Секреція пролактину у стажованих хворих порівняльної групи була нижча, ніж у хворих контрольної групи 7,8 + 0,9 мкг/л; а у пацієнток основної групи цей показник був ще менше: 6,9 + 0,8 мкг/л. Як у нестажованих, так і у стажованих жінок основної групи рівень  естрадіолу в фолікулінову фазу не мав істотної різниці 310 + 11,6 і 295,1 + 30,5 пмоль/л при 270,1 + 23,1 пмоль/л в контрольній групі). Такі ж закономірності виявлені в лютеїнову фазу 543,2 + 70,8 і 512,1 + 84,5 пмоль/л при 390,7 + 41,8 пмоль/л в контрольній групі. Зниження кількості гормону було виявлено лише в периовуляторний період.  Такі ж  зміни спостерігаються і в секреції яєчниками прогестерону. Його рівень зменшується  тільки в лютеїновий період і досягає 15,4 + 2,3 нмоль/л у нестажованих і 13,1 + 2,3 нмоль/л у стажованих робітниць основної групи. У осіб групи порівняння цей показник дорівнює 26,0 +3,3 нмоль/л, а в контрольній групі він становить  45,5 + 3,20 нмоль/л.
Таким чином можна констатувати, що порушення в досліджуваній нами гіпофізарно-яєчниковій системі у жінок починаються ще в перші роки роботи і пов’язані як з прямою, так і опосередкованою дією на гіпофіз та гонади несприятливих професійних чинників, що спочатку реалізується в підвищеній продукції ФСГ на тлі нормопролактинемії, а при подальшій роботі - гіпопролактинемії. Дисфункція в яєчниках проявляється в абсолютній гіпопрогестеронемії в лютеїновий період, що призводить до стійкої ановуляції і формуванні ендометріоїдних гетеротопій.
Нами був розроблений лікувальний комплекс, в склад якого входила озонотерапія у вигляді: великої аутогемотерапії, ректальних та піхвових інсуфляцій озонокісневих сумішій. Форма та кількість процедур озонотерапії призначались в залежності від об’єму виконаної лапароскопічної операції та гормональних порушень. 
Після проведеного лікування рівень гормонів: естрадіолу, прогестерону, ФСГ суттєво не відрізнявся від рівня показників контрольної групи. При цьому істотного знижувалася частота рецидивів клінічних проявів ендометріозу, а у хворих з позитивними репродуктивними намірами в перші 6 місяців наступала вагітність.
Висновки
1. У хворих на ендометріоз підвищується продукція гонадотропних гормонів, що в подальшому призводить до ановуляції, ендокринної неплідності.
2. Розроблений післяопераційний лікувальний комплекс, який включає диференційоване використання озонотерапії  дає змогу нормалізувати гормональний гомеостаз, знизити частоту рецидивів і інтенсивність клінічних проявів симптомів ендометріозу у робітниць після лапароскопічних втручань.
3.                 Озонотерапія сприяє покращенню результатів лікування, що проявляється  підвищенням репродуктивних результатів на 39,9%.

Список літератури

1. Семенюк Л.М. “Стан функції системи гіпофіз-яєчники у робітниць машинно-будівної промисловості, що страждають ановуляціями”. Дис. канд. мед. наук. – Київ, 1996. – 134с.
   

Сердюк А.М. “Екологічна ситуація в Україні: теперішній стан та шляхи профілактики” // Журнал АМН України. – 1997. – Т3, №2 - с.218 – 230.

Гречканев Г.О., Чандра-Д`Мелло Р., Клементе Х.М.
Кафедра акушерства и гинекологии
Нижегородской государственной медицинской академии, г.Н.Новгород,
кафедра акушерства и гинекологии №1 ММА им.И.М.Сеченова, г.Москва
Введение: В структуре причин женского бесплодия ведущее место занимает трубно-перитонеальный фактор (36%), основным методом устранения которого является хирургическое (эндоскопическое) восстановление проходимости маточных труб. При этом известно, что хирургический стресс приводит к неблагоприятным изменениям, в том числе в системе процессов перекисного окисления липидов. На этом фоне велик риск рецидивирования хронического воспалительного процесса придатков матки, что может свести к нулю результаты даже технически совершенной реконструктивной операции.
Цель исследования – повысить эффективность лечения бесплодия трубно-перитонеального генеза за счет использования в комплексе лечения медицинского озона.
Материал и методы исследования. Обследовано 60 женщин с бесплодием трубно-перитонеального генеза, средний возраст их составил 28+4 года. Данный диагноз был установлен в результате гистеросальпингографии у 60%, в ходе диагностической лапароскопии  - у 40% пациенток, другие факторы бесплодия, в т.ч. мужской, были исключены. Всем им проводилось лапароскопическое восстановление проходимости маточных труб, при этом 30 женщинам (I группа) в состав предоперационной подготовки и послеоперационных реабилитирующих мероприятий была включена озонотерапия в виде ректальных инсуффляций озонокислородной смеси, 30 больных (II группа) вели традиционно. Проводилась комплексная оценка непосредственного воздействия лечения и отдаленных результатов терапии.
Степень эндогенной интоксикации оценивали по содержанию молекул средней массы (МСМ). Исследование проводилось на аппарате СФЭК-486.
Интенсивность процессов перекисного окисления липидов (ПОЛ) определяли по уровням молекулярных продуктов: первичных - диеновых (ДК) и триеновых конъюгатов (ТК) и конечных - оснований Шиффа (ОШ).

Пак С.В., Гречканев Г.О., Клементе Х.М., Чандра-Д`Мелло Р.
Кафедра акушерства и гинекологии
Нижегородской государственной медицинской академии, г.Н.Новгород,
кафедра акушерства и гинекологии №1 ММА им. И.М. Сеченова, г.Москва
 Не вызывает сомнения, что плацентарная недостаточность служит основной причиной задержки роста и развития плода. Традиционное лечение часто не дает должного эффекта, в связи с чем одной из актуальных задач современного акушерства является поиск оптимальных методов терапии данной патологии.
Цель настоящего исследования – изучение эффективности озонотерапии в комплексном лечении компенсированной формы хронической плацентарной недостаточности.
Материал и методы. В исследование были включены 57 беременных с диагностированной хронической плацентарной недостаточностью в сроки беременности от 28 до 36 недель. Изучаемые женщины были разделены на две группы: в основную группу вошли 25 беременных, которым проводилась терапия, включающая  внутривенное капельное введение озонированного физиологического раствора (с концентрацией озона 400 мкг/л), приготовленного с использованием аппарата озонотерапии «Medozons – BM», ежедневно в течение 5-7 дней. Контрольную группу составили 32 женщины, которых лечили традиционными методами. Ультразвуковая фетометрия, допплерография осуществлялась по общепринятой методике до лечения и после его окончания на аппарате Aloka SSD 1700 в режиме цветного допплеровского картирования. Кардиотокография проводилась на фетальном мониторе “Sonicaid Oxford 8002” с компьютерным анализом по критериям Dawes/Redman ежедневно.
Результаты и обсуждение. Обе группы пациенток были вполне сопоставимы по возрасту, экстрагенитальной патологии, перенесенным гинекологическим заболеваниям и осложнениям гестационного процесса. Анализ соматического здоровья пациенток показал, что экстрагенитальную патологию имели 100% беременных, преимущественно хронический пиелонефрит, вегето-сосудистую дистонию, гипертоническую болезнь, ожирение. Наиболее частыми осложнениями беременности были анемия, гестоз, угроза прерывания беременности. У всех беременных до начала лечения регистрировались начальные нарушения гемодинамики в маточно-плацентарно-плодовой системе. Почти у половины женщин обеих групп была выявлена асимметричная форма задержки развития плода. При КТГ исследовании показатель short term variation (STV) меньше 6 мс встретился у 48,9% и 52,2% беременных соответственно.
Согласно нашим наблюдениям, улучшение маточно-плодово-плацентарного кровотока произошло в основной группе у 84% пациенток и в контроле у 62,5% больных. В итоге безуспешность терапии на фоне традиционных методов лечения наблюдалась в 2 раза чаще. Аналогичный положительный лечебный эффект озонотерапии отмечен при оценке внутриутробного состояния плода. Так, при ежедневном анализе кардиотокограмм почти у всех беременных основной группы регистрировались нормальные КТГ-кривые, и только в одном случае показатель STV сохранялся менее 6 мс, тогда как в  контрольной группе улучшение STV наблюдалось всего у 2 женщин. Следует отметить, что достаточный прирост фетометрических показателей у пациенток с ЗВРП отмечался у 63,6% беременных, получавших озонотерапию и лишь в 28,6% случаев контрольной группы. Изучение непосредственного влияния различных методов терапии хронической ПН на клиническое течение беременности показало, что положительный эффект от лечения гестоза отмечался  в 1,7 раза чаще  на фоне озонотерапии  (р < 0,05). Анализ сроков родоразрешения выявил, что проводимая терапия медицинским озоном позволила снизить частоту досрочных родоразрешений в 2,3 раза по сравнению с контролем (16% и 37,5% соответственно). Частота операции кесарева сечения в основной группе была в 2 раза меньше (р<0,05). Масса тела новорожденных у пациенток, получавших озонотерапию, составила 2643±77,4 г., случаев перинатальной асфиксии не было. В группе с традиционными методами лечения масса новорожденных была 2423,9±70,4 г., в состоянии асфиксии родилось 31% детей. Анализ дальнейшего развития детей в течение первых 18 месяцев жизни показал, что нарушениями психомоторного и неврологического развития в 2 раза чаще страдали дети контрольной группы.
Заключение. Таким образом, озонотерапия оказывает более выраженный лечебный эффект на состояние фетоплацентарного комплекса, что позволяет считать целесообразным применения данной методики в комплексном лечении компенсированной формы хронической плацентарной недостаточности.